Історія олов'яних солдатиків

За багато років до наших днів, коли розпочалося виробництво олов'яних солдатиків, про війну знали не з чуток.  У багатьох країнах, для дітей з бідних сімей, доля була вирішена наперед: як правило, до «воєнного віку» діти допомагали по дому, а після… йшли воювати.  Тому дітей з маленького віку готували до війни, у чому допомагали маленькі фігурки гармат або, наприклад, піхотинців.  Адже нікому не хочеться виступати в ролі гарматного м'яса, тому майбутні вояки тішили себе надією, що вони стануть командувачами і керуватимуть військами, подібно до того, як керували маленькими фігурками.
Згодом це перестало бути «емулятором» військових дій, і перетворилося на мистецтво.  Звичайно, кожна країна мала свою військову форму.  Ця та багато інших деталей, таких як мушкети, гармати та інше спорядження, зробили історію олов'яних солдатиків у кожній країні по-своєму унікальною.
За радянських часів виробництво олов'яних солдатиків було поставлено на потік.  Поряд зі зміною форм змінювалися верстати, і, отже, у продаж виходили нові олов'яні солдатики.  Звичайно, часу на розробку чіткої деталізації не було – це були схематично солдати, але вони були без обличчя.  Як правило, вони були абсолютно статичними, тобто завмерлими або приблизно передавали динаміку дій.
Радянські солдатки, як правило, не були розфарбовані, тому що це не мало сенсу, бо купувалися вони десятками, і в тих же кількостях ховалися в піску або валялися без голови.  Валялися вони без голови не тому, що діти були злими, як ви вже напевно здогадалися, а тому, що коштували вони дешево, і як наслідок, для економії їх кріпили на тоненькій шиї.
Пік моди олов'яних солдатиків у Німеччині припав на кінець Наполеонівських воєн.  Саме в цей час усю Європу охопила хвиля патріотизму, і в Берліні та Лейпцигу відкриваються фабрики з виробництва олов'яних фігурок.
Саме з Німеччини прийшла назва "нюрнберзький солдатик".  Це сталося тому, що Ернст Хайнріхссен, який запропонував випускати олов'яні фігурки однакового розміру (для піших 32 мм і 44 для кінних, не враховуючи головний убір).
Ще один міжнародний стандарт був винайдений у Франції в сорокові роки минулого століття.  Щоб відповідати цьому стандарту, фігурки повинні бути висотою від 50 до 60 мм.  Оскільки Франція є батьківщиною об'ємних фігурок (що дозволяє їм зробити свій внесок), і оскільки, роблячи фігурки такого розміру, можна з точністю відтворювати дрібні деталі одягу – ці вимоги стали міжнародним стандартом військово-історичної мініатюри.
В інших країнах немає таких яскравих моментів, що стосуються історії олов'яних фігурок.  Проте практично в кожній країні знаходився умілець, який прославився на весь світ своєю унікальною колекцією олов'яних фігурок.
Солдатики випускалися як окремо, і цілими наборами, які здебільшого ставали частиною колекції, оскільки до нашого часу доживали в лічених екземплярах.  Тому цілі колекції, як правило, збирають частинами, і вони вважаються великою рідкістю.