Колекціонувати солдатиків я почав у десять років: зацікавився античною історією, а саме тоді, наприкінці 1970-х, Донецька фабрика іграшок почала масово випускати набори пластмасових солдатиків — вікінгів, римлян, індіанців, ковбоїв. Як і більшість радянських хлопчаків, був у захваті від них — до цього в СРСР об'ємних солдатиків не робили: у продажу були лише плоскі фігурки та «стовпчики» — солдатики, що стояли по стійці смирно. Нові солдатики були як живі! Набори коштували 50 копійок та миттєво стали дефіцитом. Але найрідкіснішим солдатиком був поранений стрілою воїн — восьма фігурка із комплекту «Індейці». Подейкували, що її заборонили через жорстокість сцени. Через багато років я дізнався справжню і набагато прозаїчнішу причину: робітники просто запорили прес-форму цього солдатика. Нині ця фігурка коштує від $100.

 Солдатиками я грав до 14 років, купуючи та змінюючи фігурки. З книги по джиу-джитсу перемальовував ілюстрації прийомів та обмінював їх одному знайомому на солдатиків: три малюнки — одна фігура. Ідучи до армії, сховав свої скарби на горищі. Коли повернувся, виявилось, що іграшки погризли щури.

 Другий етап колекціонування, що триває досі, почався в 1997 році. На Сінному ринку я побачив фігурку з набору "Льодове побоїще" і захотів дізнатися, як виглядає весь набір. Здійснивши задумане, зацікавився інформацією про виробників, використовувані матеріали та інші технічні нюанси. Почав вивчати технічну літературу.

 Ще за часів Союзу мені пощастило познайомитися з Ядвігою Григорівною Василевською — автором єдиного металевого набору «Солдатики», що випускався на мелітопольському заводі «Гідромаш» наприкінці 1970-х. Вона розповіла: щоб максимально точно відобразити деталі одягу фігур, їй надсилали різні зразки військової форми.

 2006 року з колегами-ентузіастами ми створили сайт «Радянська військова іграшка». Відразу після запуску люди кинулися ділитися спогадами, викладаючи фотографії фігур та наборів. З'явилося багато раніше невідомої інформації. Наприклад, є набір, який називався в народі «Донський похід». Коли в когось знайшлася етикетка, виявилося, що він називався «Російські воїни». Тому в нас діє правило: заявляючи про знайдений рідкісний набір, спочатку краще перевіряти ще раз факти. Для цього достатньо наявність заводської вкладки або коробки з назвою набору.

 Сьогодні, через вісім років, чимось здивувати колекціонерів уже неможливо, адже в СРСР було не так багато солдатиків. Знайти невідомі набори та нову інформацію майже нереально, і багато колекціонерів втрачають до теми інтерес. Наприклад, у Києві я знаю п'ять колекціонерів, в Україні близько 50. Пік популярності цього захоплення припав на 2010 рік — тоді солдатики продавалися дуже дорого. В основному колекціонери солдатиків — чоловіки, які застали Радянський Союз: молодші люди воліють збирати монстрів і роботів — фігурки, якими грали в 1990-х. Жінка на нашому форумі лише одна — вона збирає фігурки тварин і людей, яких ми називаємо «околосолдатиками». Згодом сайт розширив коло інтересів — тепер він присвячений уже не лише військовій іграшці, а й радянській іграшці взагалі.

 Я також змінив підхід до колекціонування, коли зрозумів, що зібрати все неможливо. Раніше в мене було понад 1000 фігурок, зараз 400-500 - це ті, які найбільше подобаються мені з художнього погляду, плюс солдатики 1930-х - вони не лише гарні, а й рідкісні. На деяких фігурках того часу на шинелі можна навіть розглянути відзнаки, підошва і халява на чоботях могли бути різного кольору. Хоча перші солдатики, що з'явилися у 1920-х, не витримували жодної критики. Газети писали, що батькам пропонують дерев'яних солдатів часів царату, тільки без погонів і з будьонівкою. До середини 1930-х якісну продукцію випускав лише ленінградський завод «Червоний трикутник». Підприємство робило солдатиків із пресованої гуми. Одного такого льотчика-чкаловця я купив за 160 доларів. Потім продав — віддаю перевагу наборам, а цей виглядав самотньо.

Найбільше мені подобаються металеві солдатики другої половини 1930-х. Нещодавно купив собі ще одну фігурку — вершника зі прапором. Незважаючи на те, що у коня не вистачало хвоста, екземпляр обійшовся мені в $200. Нині це найцінніший експонат моєї колекції. Багатьох солдатиків того часу я придбав давно, ще за часів Сінного ринку. Там у мене був гідний конкурент — американський військовий аташе. Солдатики 1930-х коштували тоді набагато дешевше.